про нас|RSS
Увійти

 

КультОгляд
«Сталь у степу» від Віма Пеетерса

20 квітня ГО “Інститут суспільних досліджень” та історико-краєзнавчий клуб “Грані” за сприяння посольства Королівства Бельгія в Україні провели презентацію книги бельгійського історика Віма Пеетерса “Сталь у степу”.

Життя українських вулиць очима іноземного фотографа

24 квітня в 18.30 арт-центр "Квартира" і Goethe-Institut в Україні відкривають виставку фотографій "NORMAL" Андреаса Герцау (Німеччина).

Українська молодь визнала національну кухню

Попри активну рекламу модних закордонних страв вітчизняна молодь добре знається на українській кухні. Молоді люди віком до 25 років — найактивніші учасники голосування за найкращу національну страву. Про це повідомили організатори Всеукраїнського конкурсу «Смакуй, Країно!». Згідно з їхніми статистичними даними, 67 % тих, хто проголосував, — молоді люди віком 18-25 років.

Вірменські художники у Дніпропетровську

17 квітня у Дніпропетровському художньому музеї буде відкрито виставку живопису та скульптури вірменських художників «Сім нот весни». В експозиції, що розміститься у 4-х залах музею, буде репрезентовано твори вірменських мистців з фондів ДХМ та твори 11 сучасних вірменських художників і скульпторів, котрі мешкають у 8 областях України.

Архів газети
АФІША ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
ГоловнаДруг читача
      ДРУГ ЧИТАЧА      

ВІДЕОПИСЬМЕННИК З ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
ЮРІЙ МАКАРОВ

Автор: Олександр МУХАРЕВ:

Останнім часом у Дніпропетровську і області спостерігається поява нового покоління письменників, які не йдуть розхожими стежками, а прорубують власний шлях у джунглях літературного процесу.

Одним з них є дніпропетровець Юрій Макаров (не плутайте з київським тезком і однофамільцем).

Що нового він зробив? Власні розповіді наклав на класичні музичні твори, а завершив це ефектним візуальним рядом. Так з’явився оригінальний проект «Асоціації». Ніхто до Юрія не додумався так представити свої прозові роботи, і в цьому перевага нашого земляка.

Зараз Макаров задумав новий відеопроект. Про це і не тільки наша розмова.

 

— Юрію, чи знайомий ти з київським письменником і телеведучим Юрієм Макаровим? Ви, випадково, не родичі?

— Особисто не знайомий, але, звичайно ж, чув про нього. До речі, у нас з Юрієм і по батькові однакові — ми обидва Олександровичі. Але, попри такий збіг, жодних родинних зв’язків між нами не існує. Що стосується творчості мого тезка, я знайомий з його телевізійними проектами на «Першому національному» — "Культурний фронт" і на "1+1" — програма "Документ". Мені подобається його манера подачі матеріалу та об’єктивний підхід до аналізованої проблеми. Також важливим є той факт, що в програмі "КФ" Юрій торкається нагальних проблем вітчизняного книгодрукування. На превеликий жаль, на Україні ще немає книжкової індустрії, де бренди, як то кажуть, "розкручуються". Адже якщо уважно придивитися, "Гаррі Поттер" — це не геніальна річ, а добре розкручений бренд!

— Які обставини життя вплинули на твоє рішення стати письменником? Чи були якісь "знаки долі", які б вказали на це?

— Моя історія доволі банальна. Я за своєю природою швидше розповідач, ніж письменник. На якомусь життєвому етапі я не знайшов тямущого співбесідника, і тому став записувати свої думки. А більш серйозним поштовхом був курйозний випадок, коли співбесідник таки з’явився. Я розповів йому про деякі свої життєві враження, на що він відповів: "Класний фільм! Як називається і де можна подивитися?". Коли з’ясувалося, що це не фільм і навіть не книга, він просто наполіг на тому, щоб я цю розповідь переклав на папір! Так я стартував.

— Твоя проза містить елемент містики, можна сказати, в ній також підіймаються і моральні питання. Як ти вважаєш, щу сучасний письменник повинен ставити на перше місце: розважальність (включаючи сюди і детективні, фантастичні моменти) або виховально-проповідницьку домінанту, присутню в літературі ще з часів Достоєвського, Толстого, Буніна, Горького? Як ці властивості прози поєднуються у твоїй творчості, і чому ти віддаєш перевагу?

— Мені думається, що в завдання сучасного письменника повинне входити використання усіх перерахованих складових, тільки зробити це треба в максимально стислій формі, бо, враховуючи сучасний ритм життя, часу на читання з кожним днем стає все менше і менше.

Тепер про містику. Ти знаєш, я думаю, що якщо будь-яка людина уважно придивиться до свого життя, то побачить, що немає в ньому нічого випадкового. Кожного ведуть і спрямовують. Тільки деколи не вистачає "зору", щоб зрозуміти і оцінити те, що тобі відкривається. Це може бути киплячий чайник, маршрутка, що проїжджає мимо, пташиний послід, врешті-решт. Знаком, жестом, словом, схваленням або осудом, застерігаючи і благословляючи дії людини, природа може говорити з тобою, з усім навколишнім світом.

— Дніпропетровськ — місто, що не дуже налаштовує на творчість. Можливо, виною тому ізоляція — місто певний час було "закритим". Як зробити, щоб місто все-таки проявило себе гідно і яскраво в творчому плані?

— Творчістю можна займатися де завгодно, навіть в окопі, — це я зрозумів, коли працював над мемуарами діда. Єдиний мінус, що, на превеликий жаль, ми з радістю приймаємо готовий продукт, так би мовити, упакований, принесений на блюді, а почати вкладати в своїх авторів не вистачає рішучості. Ось потім, коли кого-небудь з них відкриють, ми з гордістю відзначимо, що автор ходив тими ж вулицями, бачив ті ж пейзажі, черпав у них натхнення, але поки він «під носом», пробачте, ми його не помічаємо. Але там, де є дві-три ініціативні людини, літературне життя міста закипить — рано чи пізно!

— Юро, скажи, а як прийшла ідея поєднувати зображення (відеоряд), музичну підкладку і твій оригінальний текст? Які кроки послідують в цьому напрямі далі?

— Відповім словами першого ролика: "Ні для кого не секрет, що красива музика народжує в душі людини асоціації". Музика — це хороший, я б навіть сказав — благодатний ґрунт, в який легко кидати "насіння слова". Але людині ще не вистачає образів для того, щоб запустити механізм внутрішніх сил, і механізмом цим є відеоряд. Цілком допускаю, що коли механізм буде приведений у дію, людина може випасти з внутрішніх рамок і вже не бачити і не чути моїх слів, відкривши двері у власний світ, повний теплих фарб і квітучих луків.

У даний момент я працюю над наступним мультимедійним проектом "Класика". Під Музику Часів, а саме: Болеро, Ave Maria та ін. — звучатимуть новели, які я максимально хочу пожвавити, відмовившись від текстової шпаргалки. Аудіоверсія проекту вже готова. Також написаний авторський сценарій фільму, який я хочу знімати в Дніпропетровську. Але для того, щоб цей життєстверджуючий фільм з’явився в умовах фінансової кризи, краху політичних еліт, повинна з’явитися людина або ж сила, зацікавлена у створенні такого фільму.

— Ти видав книгу "Автобус часу. Торт життя". Якою була реакція публіки? Який досвід письменницький і чисто людський ти виніс? Взагалі, чи не здається тобі образливою ситуація, коли в місті-мільйоннику немає жодного видавництва, яке б випускало сучасну літературу і хоч щось оплачувало автору, тоді як у містах з меншим населенням — Львові, Івано-Франківську – таких видавництв десятки?

— Так, один в полі не воїн. Книгу видавав за свої гроші, розраховуючи на те, що коли вона буде в обкладинці, до неї з’явиться інтерес як до бізнес-проекту. По суті, навіщо винаходити велосипед, якщо все вже придумано і можна лише удосконалювати конструкцію? Рукопис — гонорар — книга — реклама — магазин — покупець, і як кульмінація талановитого твору — екранізація.

Але це технічні прийоми, а найголовніше — це спілкування з читачами. Був один курйозний випадок з моїм колегою по роботі. Він придбав книгу швидше з ввічливості, через знайомство з автором, природно, не вважаючи за свій обов’язок її прочитати, типу: "Юра Макаров — чудовий хлопець, але що він може написати?". Минув місяць. Йду по коридору, здалеку бачу маневри: біжить з виглядом, неначе будинок згорів. На питання: "Що трапилося?" — чую у відповідь: "Юро, прочитав! Півночі вчора не спав, поки не «з’їв»! Не думав, що у тебе ТАК вийде!". Заради таких ось емоцій і треба продовжувати працювати. "Коли ти довго стукаєш у двері, вони відчиняться".

Розмовляв Олександр МУХАРЕВ
Фото Дмитра Дроздова

«Експедиція XXI» №7 (85) 2009

Додати відгук:

Ваш відгук: (не більш як 3500 символів. Залишилось: 3500)