про нас|RSS
Увійти

 

КультОгляд
«Сталь у степу» від Віма Пеетерса

20 квітня ГО “Інститут суспільних досліджень” та історико-краєзнавчий клуб “Грані” за сприяння посольства Королівства Бельгія в Україні провели презентацію книги бельгійського історика Віма Пеетерса “Сталь у степу”.

Життя українських вулиць очима іноземного фотографа

24 квітня в 18.30 арт-центр "Квартира" і Goethe-Institut в Україні відкривають виставку фотографій "NORMAL" Андреаса Герцау (Німеччина).

Українська молодь визнала національну кухню

Попри активну рекламу модних закордонних страв вітчизняна молодь добре знається на українській кухні. Молоді люди віком до 25 років — найактивніші учасники голосування за найкращу національну страву. Про це повідомили організатори Всеукраїнського конкурсу «Смакуй, Країно!». Згідно з їхніми статистичними даними, 67 % тих, хто проголосував, — молоді люди віком 18-25 років.

Вірменські художники у Дніпропетровську

17 квітня у Дніпропетровському художньому музеї буде відкрито виставку живопису та скульптури вірменських художників «Сім нот весни». В експозиції, що розміститься у 4-х залах музею, буде репрезентовано твори вірменських мистців з фондів ДХМ та твори 11 сучасних вірменських художників і скульпторів, котрі мешкають у 8 областях України.

Архів газети
АФІША ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
ГоловнаДруг читача
      ДРУГ ЧИТАЧА      

ТАРАС ПРОХАСЬКО:
“МИ Є РІЗНІ — І ПОТРІБНО ЦЕ УСВІДОМИТИ”

Автор: Ігор АНДРЮЩЕНКО:

Тарас Прохасько — класик сучасної української літератури, один з найвидатніших діячів „станіславського феномену”, “рослинний філософ” та просто людина, безмежно закохана у рідну землю. Також Тарас відомий своєю позицією щодо національного питання.

 

— Раніше можна було часто почути твердження про ідеологічну відмінність Сходу та Заходу. На Вашу думку, чи існує досі протистояння між цими регіонами?

— Я не думаю, що існує протистояння між ними, але я страшенно серйозно наполягаю на тому, що ми є різні — і потрібно це усвідомити. У дуже багатьох вчених є думка, що певні речі в житті, починаючи від антропології, історії і закінчуючи мовою, насправді не є визначальними. Все на світі глибше. Якщо ми визнаємо те, що ми дуже різні, тоді ми й зможемо нормально співіснувати. Потрібно розуміти, не боятись цього, не намагатись від цього втікати. Треба просто радіти з того, що є такий спектр, що є таке багатство у цього народу, радіти тому, що він такий різний.

— Куди спрямований вектор сучукрліту — на Схід чи Захід, у минуле чи у майбутнє?

— Мені здається, що сучасна українська література наближається до певного стану, який наступає після довгого періоду, коли розроблявся так званий „апарат” — мова, стилістика тощо. Мені здається, що останні кілька років цей вектор скерований на те, щоб з’явилася українська масова література.

— Досить популярною у літературних колах є думка, що має існувати як елітарна, так і злободенна література. Зараз проводиться величезна робота з популяризації, як це не дивно звучить, масової книжки — брати Капранови, Ірена Карпа, Любко Дереш. Вони йдуть у вірному напрямку?

— Вони саме і є такою тенденцією, яка спрямована на завоювання читача. Я знаю, певні діячі кажуть, що, мовляв, така література — це вже є заниження її інтелектуального рівня. Але насправді — ні. Бо література робиться для людей. І українська література останніх десятиліть страшенно програвала через те, що не було масових популярних жанрів. Саме тому російська література зайняла український ринок. Тому що писали і писатимуть те, що читає справді найбільший відсоток читачів. Вони пишуть детективи, любовні історії, бойовики і так далі, і далі. В Україні такого не було. Питання процвітання української літератури стосується того, чи зуміє вона зробити крок у бік масового читача. Якщо зуміє, то все буде добре. Якщо ж ні...

— Чи можуть діячі культури якось об’єднати людей довкола себе, привернути увагу до мовного питання?

— Я думаю, вони можуть тільки єдиним способом на будь-що впливати. Цим способом є якість їхнього продукту. Якщо буде якісна українська література, якісні українські музика та кіно — то все буде гаразд. Культура, як кажуть в рекламі горілки, знайде свого поціновувача.

— Скільки повинно залишатись в дорослій людині дитячого?

— Найголовніше, коли ми говоримо про зрілість або дитинство, — це те, що в дитинстві є безпосередність і свіжість сприйняття. Насправді, чим більше свіжості сприйняття, чим більше здивування, чим більше відкриття світу наново для себе, тим краще. Інша справа, що я за такі дорослі речі, за таку зрілість, коли людина робить свідомий вибір і готова відповідати за свої вчинки. Цього у дитини нема. В моєму розумінні здатність відповідати за все, зроблене тобою, є позитивною рисою, в яку я вкладаю поняття — „доросла людина”.

— Чи пишете Ви зараз щось, крім статей? Якусь велику річ?

— Я, взагалі-то, не пишу великих речей, бо всі мої книжки є тонкі і лаконічні, але пишу тепер таку штуку, яка обертається довкола себе. Тяжко назвати її сюжетним романом, але це не є якесь есе глибокодумне, це є щось, що пов’язане з їдою, «їдженням» по-українськи. Тобто це погляд на наші землі через культуру їжі.

Яка філософія потрібна сучасній людині?

— Я не бачу особливої потреби у філософії як науці. Але мені здається, що найголовніша сутність філософії криється, власне, в буквальному значенні цього слова — любов до мудрості. До речі, є такий вислів (насправді я сам його придумав): люди, які думають по-різному, відрізняються менше, ніж ті люди, які думають, і ті, які не думають взагалі. Тобто саме „думання” для філософії є безмежно важливим. Роздуми про те, що робиш, що відчуваєш.

Непотрібно так робити: дивитись на годинник і казати собі: “Сьома тридцять — зарядка, дванадцята сорок п’ять — не забути подумати!”. Коли будь-що робиш, все залежить від того, чи усвідомлено ти це робиш, чи ні. З цим у кожного по-своєму складається, кожен обирає свою дорогу.

— Яким наразі є основний меседж Вашої творчості?

— Основна мета моєї творчості — змусити читачів думати про себе. Це зовсім не вкладається у синтаксис слів, скажімо, “думати про людей”. “Думати про людей” передбачає, що треба їм щось роздавати, витягати немовлят з ополонки. Але, насамперед, треба думати про себе. Чого ти є, і який ти є.

Ігор АНДРЮЩЕНКО

«Експедиція XXI» №6 (84) 2009

Додати відгук:

Ваш відгук: (не більш як 3500 символів. Залишилось: 3500)