Україна та Польща — дві країни, які пов’язані між собою не тільки спільним кордоном, але й багатовіковою історією. Коли ми, українці, згадуємо давнє минуле, то що першим спадає нам на думку? Здебільшого це Хмельниччина, тягар шляхетської Польщі, що ліг на плечі українських селян, насадження католицизму. Цікаво, але якщо ви задасте це саме запитання поляку, то почуєте: «Ми ж були разом. Ми ж були в складі єдиної держави — Речі Посполитої». Очевидно, річ в тому, що десь там, на підсвідомому рівні, ми автоматично налаштовуємося на те, що вже в минулому поляки нас не поважали, в той час як у самих поляків спалахує почуття єдності.

Яким же постає образ українця в уяві сучасного поляка? Тут ідеально підійде всім відома мудрість: «Скільки людей — стільки думок», але все-таки ми спробуємо поєднати ці думки і зрозуміти, як сприймають нас сусіди.

Розділимо поляків на декілька підгруп.

— За віком. Чим молодша особа — тим позитивніше вона оцінює Україну. Сиджу я якось в одній установі, а в гості до тамтешніх працівників забігає полька і починає ділитись новинами: «Ми з Ігорем граємо весілля восени. Але мій батько проти, він навіть не дає свого благословення тільки через те, що мій наречений — українець. Він народився і виріс тут, але батьки походять з України і виховали його так, що він теж вважає себе українцем». Чому ж у батька молодої дівчини таке ставлення до нашої нації? Можливо, тому, що старше покоління добре пам’ятає насадження комуністичного режиму і таким чином сприймає нас як радянських агресорів? Пані Маріола з Лодзі цю думку підтверджує: «До розпаду СРСР Україна для нас майже не існувала. Була єдина Росія. Про Україну активно заговорили буквально декілька років тому, особливо за часів «Помаранчевої революції».

— За місцем проживання. Чим далі від україно-польського кордону — тим позитивніший образ. Серед мешканців заходу Польщі дуже рідко можна почути неприємні вислови на адресу України, адже їхню увагу більше привертають сусідні німці.

А от в таких прикордонних з Україною містах, як Перемишль, Люблін, Ряшів наші співвітчизники вже встигли зарекомендувати себе з усіх боків. Багато хто бачить в Польщі можливість заробити і з цією метою вирушає, в першу чергу, в прикордонні поселення. Така велика кількість заробітчан породжує образ бідної країни, що не в змозі прогодувати своїх громадян.

Але найсуттєвішим чинником тут будуть історичні події, а саме — діяльність ОУН та УПА. Прикордонні мешканці дуже добре пам’ятають події ІІ Світової війни і сприймають їх як етнічні чистки. Погіршує ситуацію і те, що в радянські часи про це заборонено було говорити, лише в 1991 р. розпочався діалог про важке минуле. Майже півстоліття негативний образ українця як різуна зміцнювався і розповсюджувався серед молодого покоління завдяки книжкам, що входили до шкільної програми. З цієї літератури можна було зробити висновок, що головною метою ОУН було вбивство поляків. У той же час про те, що спричинило це протистояння і які були антиукраїнські чистки з польського боку, нема жодного слова.

— За освітою. Чим освіченіша людина — тим позитивніша в неї думка про Україну. Якщо людина знає, вона в змозі робити власні висновки, і, як правило, ці знання покращують образ України в уяві наших сусідів.
Мені поталанило співпрацювати з Почесним консульством України в Познані. Працюють там тільки поляки, за винятком секретаря Юлії. Хочу сказати, що це люди, які безпосередньо пов’язані з нашою країною і достатньо освічені, щоб можна було прислуховуватися до їхньої думки. Іноді поляку западає в душу те, на що ми не звертаємо уваги. Наприклад, кияни вже звикли до того, що на вихідні Хрещатик перекривають для машин і тут гуляють люди. Мій знайомий Ришард поділився зі мною своїми враженнями: «Хрещатик — для людей. Це головна вулиця країни, і вона відкрита кожному. Для мене це показник того, що українці — відкрита і щира нація».

І остання підгрупа жителів Польщі — це ті, хто як мінімум один раз побував в Україні, окрім того, що 100 разів чув про неї. Як правило, після приїзду до України у поляків покращується думка про нас. Однак кількість поляків, які відвідали Україну після розпаду СРСР, залишається малою. При цьому 21% респондентів заявили, що готові відвідати нашу державу, навіть якщо будуть встановлені візи вартістю в 40$ (головним чином це молодь), адже це дрібниці на фоні вартості проїзду та проживання.

Українці як працівники

А що ж думають сусіди про українців як працівників (нас там близько 450 тис.)?

Мені самій доводилось працювати в Польщі. І, чесно кажучи, жодного разу не відчула косого погляду через свою національність, а працювала я безпосередньо з людьми — адміністратором в готелі. При цьому пам’ятаю, як до мене звернувся шеф: «До Вас сьогодні підійде пані з України, будь ласка, розкажіть їй, як тут працюється. Вона приїхала заробити, але її обдурили, і вона у розпачі. Ми хочемо допомогти, влаштувавши її в готелі». Різне буває.

Швидше позитивне ставлення до наших заробітчан демонструють і соціологічні опитування, проведені фундацією ім. Стефана Баторія в 2002 р. Питання задавалось працедавцям.

Хочеться сказати, що все залежить від кожної людини окремо. Скрізь є негативно і позитивно налаштовані особи. І поляки — не виняток. Спілкуючись з вами, вони будуть дивитись на вас особисто і по вас в майбутньому судитимуть увесь народ і всі сторінки історії, всі вигуки з телебачення відійдуть на задній план, а залишиться життєвий досвід. Тому давайте разом нести найкращі якості українця в цілий світ!

Євгенія ЛУЦЕНКО