Велике місто. Будинки. Будинки. Старі, нові, напівзруйновані і тільки-но відбудовані. Що приховують вулиці великого міста? Про що могли б розповісти стіни будинків, огорожі в глухих провулках? Чиї імена вимовлялися тут голосно і весело або тихо і сумно?

Найкрасивіша вулиця нашого міста – проспект, який після 1917 року має ім′я Карла Маркса, людини, що створила найбільш кровожерливу ідеологію зі всіх існуючих на землі – ідеологію диктатури. На сторінках газети наші автори пропонували перейменувати основну магістраль міста і назвати її на честь Олександра Поля в надії, що це допоможе відновити справедливість і пам′ять про людину, яка змінила наш край і відкрила його світу. Поки що ця ініціатива обговорюється в колі приватних осіб – і не більше.

З будівлею на проспекті Карла Маркса, 36, пов′язані долі відомих особистостей, чиї імена знає кожний дніпропетрівчанин, – хоча б тому, що їх мають вулиці міста: Л. Писаржевського, П. Ширшова, О. Гончара. Мова піде про корпус № 2 Дніпропетровського національного університету, спочатку побудований для розміщення реального училища.

Перші реальні училища в Російській імперії з′явилися в 1864 році. Їх введення було викликано швидким промислово-економічним розвитком у пореформений період. На відміну від гімназій, де в основному вивчалися стародавні мови та історія, в цих навчальних закладах значно більше часу відводилося на вивчення математики, сучасних мов і природних наук – фізики і хімії. Рішення про відкриття в Катеринославі Першого реального училища Міська Дума прийняла 17 травня 1874 року, а з 1875-го у двох класах, де за партами сидів 31 учень, вже почалися заняття. Спочатку училище розташовувалося в малопристосованих для навчання приміщеннях приватних домовласників Горовиці і Штейна. У 1890–1891 роках на Катерининському проспекті з′явилася спеціальна будівля. Будинок для реального училища був споруджений за проектом архітектора О. І. фон Гагена на засоби Міської Думи і Губернських Земств, а також на гроші, які заповідав князь О. Ф. Кудашев.

Училище спочатку було шестикласним, а потім, з 1887 року, – семикласним, і в ньому вже навчалося 170 чоловік – діти дворян і чиновників, купців і духовенства, міщан і сільських учителів. В училищі були обладнані фізичний, природний і механічний кабінети, працювали фундаментальна і учнівська бібліотеки. Функціонувала при ньому метеорологічна станція (перша в Катеринославській губернії), де з учнями старших класів проводив спостереження відомий катеринославський біогеограф, метеоролог і педагог, викладач курсів природної історії і фізичної географії Іван Якович Акінфієв. У цьому будинку метеостанція розміщувалася аж до 1955 року. Училище мало у своєму розпорядженні багату колекцію мінералів. Початок їй поклав Олександр Миколайович Поль, з 1883 року і до своєї смерті в 1890-м почесний опікун училища, який і подарував йому перші зразки.

З 1893 року в будівлі Першого реального училища розміщувалася власна будинкова церква Св. апостола Іоана Богослова, про що свідчив розміщений на даху будинку православний хрест (його добре видно на старовинному фотознімку корпусу). 15 вересня 1916 року в цьому будинку були відкриті Вищі жіночі курси (ВЖК) з двома факультетами – фізико-математичним (природно-історичне і математичне відділення) і медичним – з викладанням за університетською програмою. Курси називалися Катеринославськими приватними курсами М. С. Копилова і О. В. Тихонової. За сприянням В. І. Вернадського в кінці 1916 року ВЖК одержали статус вищого учбового закладу, в якому на 1 січня 1918 року навчалося вже 1298 студентів.

Влітку 1918 роки в цій будівлі був заснований приватний Катеринославський університет, в який входили медичний, юридичний, фізико-математичний та історико-філологічний факультети. Перший набір студентів нараховував 2750 чоловік, у тому числі два курси, автоматично переведені з ВЖК.

Після Жовтневої революції 1917 року в університетській освіті відбулися зміни. У будівлі сучасного корпусу № 2 до початку 1924–1925 учбового року знаходилася трудова школа. Сюди ж в кінці 1920-го був підселений факультет професійного освіти (Профос) Інституту народної освіти (ІНО), створеної після реорганізації і розформовування Катеринославського університету, Вчительського інституту (з 1910 року) і Вищого педагогічного інституту (з 1917 року). Починаючи з 1923 року Профос складався з 5 відділень: математики, природознавства, хімії, історії, мови і літератури. Упродовж 20-х років ІНО неодноразово реорганізовувався, і в результаті 1 жовтня 1933 року був створений Дніпропетровський державний університет (ДДУ) з математичним, хімічним, біологічним і геологічним факультетами. У 1938–1939 навчальному році в ДДУ функціонували сім факультетів (44 кафедри): геолого-географічний, фізичний, хімічний, механіко-математичний, біологічний, філологічний, історичний.

Через нестачу учбової площі у 1934–1935 році будинок був реконструйований за проектом архітекторів О. Л. Красносельського і В. В. Самодриги: в центральній частині і правому крилі надбудовані третій і четвертий поверхи, а в лівому крилі – четвертий. Реконструкція архітекторами загалом оцінюється як вдала, оскільки органічно об′єднала в єдине композиційне ціле всі складові частини будови.

У роки Великої Вітчизняної війни будинку повезло – він не був зруйнований. У післявоєнний період, коли відновлювали спалені та зруйновані університетські корпуси, саме в ньому були зосереджені всі природно-технічні факультети Дніпропетровського Ордена Трудового Червоного Прапора державного університету імені 300-річчя возз′єднання України з Росією, як він тоді називався. Тривалий час, до зведення спеціальної споруди, в цій будівлі знаходилася вся університетська бібліотека.

Сьогодні в стінах корпусу № 2 ДНУ розміщуються:

• геолого-географічний факультет;
• факультет психології;
• науково-дослідний інститут геології;
• зоологічний музей.

Будівля корпусу № 2 Дніпропетровського національного університету є пам′ятником архітектури національного значення, який охороняється державою. І цінний він не лише як архітектурна прикраса міста, а ще й тим, що його творцями були талановиті архітектори і будівельники, в ньому в різний час працювали такі видатні учені та дослідники, як історик і етнограф, краєзнавець, «батько історії Козацької Січі» Дмитро Іванович Яворницький, хімік Л. В. Писаржевський, біологи Л. В. Рейнгард і Д. О. Свіренко, фізик О. І. Бродський, мінералог і кристалограф Л. Л. Іванов, письменник Валер′ян Підмогильний, художник Василь Корнієнко та багато інших. Урешті-решт, в його стінах отримали путівку у велику науку, на широке поле науково-технічної, педагогічної та іншої діяльності численні представники не одного покоління жителів нашого міста. Серед них наш відомий земляк – гідробіолог, океанолог, полярний дослідник, доктор географічних наук Петро Петрович Ширшов (1905–1953). З 1916-го до 1920 року він вчився в реальному училищі, потім поступив на біологічний факультет Дніпропетровського інституту народного господарства, з 1923 року перейшов на соціально-економічне відділення того ж інституту. Петро Петрович був учасником експедицій на «Сибіряку» (1932), «Челюскіні» (1935), «Красіні» (1936), на першій радянській дрейфуючій станції «Північний полюс-1» (з 21 травня 1937 року до 19 лютого 1938-го). Герой Радянського Союзу (1938), міністр Морського Флоту СРСР (1942–1947 рр.), Ширшов був засновником і першим директором Інституту океанології АН СРСР, який і тепер має ім′я цієї неабиякої людини.

Про навчання в Першому реальному училищі Катеринослава згадував у своїх мемуарах «Біля витоків рукотворного світу. Записки конструктора» головний конструктор реактора першої у світі атомної електростанції академік Микола Антонович Долежаль. У бібліотеці в цьому корпусі багато часу провів відомий український письменник, видатний громадський діяч Олесь Гончар (Олександр Терентій), який вчився в Дніпропетровському університеті. На честь письменника на фасаді корпусу 15 квітня 2003 року був установлений пам′ятний бюст роботи скульптора В. Небоженка.

Будівля корпусу № 2 ДНУ – це, на жаль, один із небагатьох свідків славної історії нашого міста, яке, якби могло говорити, повідало б багато цікавого про справи минулих днів. Містобудівні, а також і градоруйнівні нововведення поки не торкнулися цієї частини Дніпропетровська, тому є надія на те, що славетний корпус буде збережений нашими сучасниками і для себе, і для нащадків. Нехай навчальний процес, який ніколи не припинявся в цій будівлі з часу її побудови в 1891 році, продовжиться і далі.

Олег АФАНАСЬЄВ
доцент кафедри фізичної та економічної географії
кандидат географічних наук