Життя кожної людини зумовлено законами природи. Однак чи то в силу того, що наше сприйняття навколишнього світу недосконале, чи то через те, що є ще щось поза цим матеріальним світом, але ми не відчуваємо себе повністю рабами обставин. У нас є те, що зветься свободою волі. Кожна людина має якусь дещицю вільного вибору, яка в підсумку виражається у відчутті власного «Я» і усвідомленні того, що життя має якусь ідею, якусь мету. З огляду ж на те, що в житті людини відбуваються різноманітні події, а відчуття власного «Я» завжди з тобою, з’являється відчуття, що є щось, безпосередньо не пов’язане з цим матеріальним світом. Найбільш частим поясненням для цього «щось» є концепція Душі. Та однієї концепції людині замало! Сам процес уявлення своєї Душі, причина, яка змушує нас цю Душу уявити і відчути, також повинні бути якось позначені. Одним з рішень цієї проблеми є наявність певного Абсолюту, який і є причиною Всього, в тому числі і того, що відбувається з людиною.

Поява концепції Абсолюту була логічною, але не все, пов’язане з цією концепцією, було красивим і логічним… Одним з перших конфліктів, що виникли на ґрунті різного ставлення до втілення ідеї Абсолюту, було іконоборство — релігійно-політичний рух у Візантії VII–IX століть. Девізом іконоборців була старозавітна заповідь: «Не сотвори собі кумира і всякої подоби того, що на небі вгорі… не вклоняйся їм і не служи їм». Можна, звичайно, стверджувати, що причиною конфлікту був людський фактор, однак і з точки зору формальної логіки існування Абсолюту, тобто в даному випадку — Бога, показано бути не може. Єдиним логічно достовірним доказом існування Бога є апофатичний метод, тобто метод заперечення. У рамках апофатичного богослов’я сутність божественного можна показати шляхом зазначення того, чим Він не є…

У творчості художника Володимира Мельника центральною темою, яку він намагається відчути і передати глядачеві, є відчуття єднання з якимсь Духовним Космосом, з якимись Вічними Істинами. При цьому Володимир у своїй художній методі прийшов до прийомів, які схожі на прийоми в апофатичному богослов’ї. Полотна Володимира заповнені статичними фігурами, колористичне виконання його робіт досить скупе. Прибравши динаміку і колористичне різноманіття зі своїх робіт, Володимир ніби промовляє: суєта — це не Вічність! І що ж це відкидання динаміки і колористична скупість, як не апофатичний метод художнього доказу існування Бога? Краще самого автора ніхто не зможе розповісти про свій метод, тому відкинемо наші теорії і дамо слово Володимиру.

— У моїх роботах немає часу, це просто якесь занурення в те, що можна назвати Космосом. Причому зробити це потрібно так, щоб намальоване відображало цю ідею не буквально, інакше це буде просто нецікаво.

— А чому Вас цікавить саме проблема часу?

— Духовні цінності існують вічно, існують там, де немає часу. Вони там, де Вічний Космос, і Знання, які існують завжди.

— Ви довго йшли до подібного скупого колірного виконання своїх робіт?

— Мені здається, що коли мова йде про подібні духовні речі, то їх не розфарбувати в який-небудь блакитний чи рожевий, якщо такі речі розфарбовувати в яскраві кольори, то буде втрачено відчуття достовірності. А відчуття достовірності для мене — найголовніше. Я вчився на монументальному відділенні, а всі головні монументалісти — це італійці доби Відродження. Мені подобалися П’єро де ла Франческа та інші. І ось цей Космос, про який я говорив, у них був. Я не намагався буквально повторювати італійців, але вони задали напрямок моїм художнім пошукам.

— Круги і квадрати у Ваших роботах означають щось конкретне?

— Це можуть бути і годинник, і в’язниця, — це багатозначні образи. Самі фігури повинні підкреслювати Спокій, Велич і присутність Бога.

— Ви закінчили Харківський художній інститут, а ще десь вчилися живопису?

— У Дніпропетровському художньому училищі. Навчався я в Анатолія Івановича Онищенка, який вплинув на моє становлення як художника.

- А що було важливіше: художнє училище або вища освіта?

— Училище. В інституті я одержав уже більш конкретні спеціальні знання.

— Все дитинство пройшло в місті?

— Так, серед заводів і заводських труб.

— А яка книга з дитинства запам’яталася?

— Взагалі я з дитинства любив малювати і читати. Мені дідусь читав казки — це запам’яталося найбільше. Дуже подобалися казки різних народів світу. Сам же я читав Жюля Верна та історичні романи, і в школі найбільше любив історію та літературу, а от математику не любив.

— Є думка, що основи композиції — це знання певних математичних співвідношень …

— Композиція — це шлях до себе! Існує чотири типи простору: перший — двомірний; другий — декоративний, заснований на синтезі, на узагальненні; третій — це барельєф і четвертий — скульптура. Більше нічого в цьому світі немає, і в цих чотирьох доріжках потрібно знайти себе. Композиція для кожного художника — це його особиста модель простору. Завдання художника — знаходити адекватність між внутрішнім і зовнішнім. Коли людині є що сказати і коли дотримується баланс між зовнішнім і внутрішнім, тоді виникає відчуття достовірності. Побудова будь-якої художньої роботи має свою логіку, яка базується на емоціях і почуттях, просто цьому знайшли математичне підтвердження. Головне у картині —досягти балансу і гармонії.

— Ваша творчість, мабуть, процес постійний, а не імпульсивний…

— Безумовно.

— Є гарний звичай визначатися у визначеннях. Може, спробуємо дати визначення терміну «гармонія»?

— Для кожної людини хорошим здається щось, що для іншої може таким і не бути. Тому те, що для тебе добре, — і є гармонія для тебе. Кожен художник випромінює щось на зразок якоїсь хвилі, і якщо глядач сприймає це, то для нього роботи цього художника красиві і гармонійні.

— Кажуть, що якщо людина в чомусь добре розбирається, вона може це пояснити. Ви можете пояснити, що зображено на Ваших картинах?

— Пояснює література, а тут більше якихось підсвідомих проявів. Можна якесь пояснення притягнути за вуха, але це буде не так органічно, як воно є насправді. Коли я придумую свої роботи, я не думаю, як їх пояснити.

— Скільки часу в день йде на роботу?

— Я починаю о сьомій годині ранку і працюю дотемна, і так я працював усе життя.

— Працюється краще, напевно, в тиші?

— Може радіо грати, але взагалі вважаю за краще тишу. Я і роботи придумую, коли нікого вдома немає або о шостій годині ранку, коли всі ще сплять.

— А як Ви приходите до того, що слід намалювати якийсь конкретний сюжет, якусь конкретну фігуру?

— Це може здатися дивним, але я собі закладаю програму. Одну картину я планую зробити однофігурною, іншу — двохфігурною. Заздалегідь до робіт задаю певний мотив. Приміром, якщо планую зробити серію з 5–7 робіт, тоді я повинен враховувати, що ці роботи мають бути різними, але в той же час і схожими. Кожній картині потрібно надати свою модульність і заповнюваність елементами, свій формат. Я просто постійно думаю про роботу, про сюжет, про композиції. І, врешті-решт, приходить час, коли видаєш це вже на папері.

— Є люди, які вважають, що все в світі відбувається випадково, інші вважають, що все визначено заздалегідь. Ваша ж творчість несе в собі якусь програму, якусь зумовленість. Як у Вас як у художника ця зумовленість виражається?

— Я думаю, що тут все досить просто. Моя програма — зробити роботи — це і є те, заради чого я живу.

Олексій Овчаренко