«У місто молодий чоловік увійшов у зеленому, вузькому, в талію, костюмі. Його могутня шия була кілька разів огорнута старим вовняним шарфом, ноги були в лакових штиблетах із замшевим верхом апельсинного кольору. Шкарпеток під штиблетами не було. У руці молодий чоловік тримав астролябію».

Так вперше з’являється перед читачами Остап Бендер, улюблений герой, з якого (а не з товариша Дзержинського, як закликав юнаків Володимир Маяковський) робили життя покоління радянських людей. Костюм в талію, шарф і штиблети переходять з однієї екранізації «Дванадцяти стільців» в іншу. На такий же колоритний предмет, як астролябія, режисери чомусь не звернули уваги, і вона випала з портрета героя.

Продана до обіду слюсареві за три рублі астролябія («Сама міряє ... було б що міряти») — це достатньо простий землемірний інструмент, що використовується для зйомки планів. Компас з двома перехресними лінійками, чотирма візирами (видошукачами) і градусною шкалою, винесеною назовні, — от і все її улаштування. Назву свою астролябія отримала у спадок від дивного, складного і багатофункціонального старовинного приладу, який був доведений до досконалості середньовічними арабами та іранцями.

У ХІІ сторіччі через завойовану арабами Іспанію астролябія потрапила до Європи. Європейці переклали на латинь написи і переробили у сонячний місячний календар на зворотному боці астролябії. В цілому прилад, остаточно оформлений у ІХ столітті, надалі ставав тільки простіше і простіше. Річ у тому, що для більшості власників були незрозумілими, а часто і непотрібними багато які функції надскладного приладу.

Астролябія дозволяла визначати час і за Сонцем, і за зірками, час сходу і заходу Сонця і тривалість дня і ночі всіх діб року, координати світил, положення Сонця на екліптиці і розміщення зодіакальних сузір’їв для різних моментів ночі. Дозволяла визначати фази Місяця, передбачати затемнення, переводити дати з однієї календарної системи в іншу. Цим інструментом можна було обчислювати висоту об’єкту, неприступного для безпосереднього вимірювання. За східними астролябіями визначали напрям на Мекку.

Роботу з середньовічною астролябією можна побачити у фільмі «Ім’я троянди» за однойменним романом відомого італійського письменника Умберто Еко: вчений чернець, що розслідує ланцюг таємних вбивств, потайки від братії (не запідозрили б у зв’язках із дияволом!) ловить зірки у візир астролябії.

 Як і багато інших стародавніх знань і умінь, уміння конструювати астролябію забулося. Нині в Україні і, напевно, на всьому євразійському просторі є один-єдиний майстер, який може зробити середньовічну астролябію і навчити, як нею користуватися. На оволодіння знаннями і уміннями практично на порожньому місці (остання монографія про астролябії на російській мові видана в Ташкенті в 1910 році) ним було витрачено декілька років.

Історія ця почалася в серпні 1996 року. Група запорізьких туристів, серед яких був і я, поверталася з походу по річках Саянських гір. А всі шляхи у СНД йдуть через Москву. За минулих радянських часів транзитні пасажири декілька годин у Москві використовували на відвідини Кремля і Червоної площі. В 90-ті роки головними визначними пам’ятками стали Арбат та Ізмайлівський ринок.

Радянська Армія пала при Арбаті та Ізмайлові! Благополучні іноземці купували за долари і марки армійські «трофеї» та інші «російські сувеніри». Але серед усіх цих предметів військового обмундирування, матрьошок, самоварів і підробних старовинних ікон зустрічалися рідкісні речі.

У житлі вченого мандрівника нашого часу на полицях серед книг і на стінах зазвичай повно раритетів, знайдених ним у забутих людьми і Богом місцях. І якщо ці рідкості виставлені на продаж в Ізмайлівському парку поряд з матрьошками із обличчями Горбачова і Сталіна та офіцерськими кашкетами, то, швидше за все, їхній господар пішов у свою останню подорож, з якої вже не повернеться... Тепер його колекції представляють для спадкоємців суто комерційну цінність.

Тоді, в серпні 1996, один з наших саянських мандрівників Сергій Шишков звернув увагу на іранську астролябію — пізньосередньовічну, вже спрощену, яка втратила частину функцій. Бронзовий прилад був покритий рівномірним шаром патини темно-оливкового кольору, кольору напівблагородного металу, який впродовж багатьох сторіч виходив на бій із Часом.

Але ця надто вже рівномірна багатовікова «засмага», ажіотаж, який власник створював навколо приладу, прив’язаного за кільце до прилавка, дозволили припустити, що перед нами всього лише новоробний сувенір, майстерно зістарений в одній з лавок-майстерень на базарах загадкового Сходу, який останнім часом так наблизився до нас. Чи це ми наблизилися до Сходу... Отже, прилад не коштує тієї запаморочливої суми, яку за нього просять.

І тоді у Сергія виникла ідея: розібратися в хитросплетіннях узору ґратки, в ритмі різних шкал, в геометрії дуг на планісфері, щоб самому виготовити астролябію — багатофункціональний прилад у всій величності середньовічної вченої думки.

Робота була копітка. Довелося по малюнках, спотворених через некомпетентність художників, по нечітких фото крок за кроком розбирати надскладне улаштування приладу. Максимум інформації — цілих дві сторінки опису і фотографії десяти астролябій (шести іранських, двох латинських, однієї арабської і однієї індійської) — Сергій відшукав у книзі Л. Є. Майстрова «Наукові прилади» (Москва, 1968).

Я допомагав перекладати на латинь, брав участь у дослідженні влаштування приладу, провідчував його складність та мудрість і дійшов висновку: «Астролябія в руках середньовічного Майстра і Вченого Мандрівника концентрувала в собі поєднання часу і простору». Астролябія виконувала приблизно ті ж функції, що і чотирьохтисячолітній Стоунхендж в Англії — мудрі круги з гігантських поставлених вертикально каменів. Тільки цей «Стоунхендж» уміщувався на долоні!

Астролябію любили й уміли нею користуватися середньовічні астрологи та алхіміки, маги білі і чорні. На одній із старовинних астролябій надряпана перевернена пентаграма, знак диявола.

Не менше, ніж маги і астрологи, цінували астролябію моряки. Вона була основним астрономічним приладом за часів Великих географічних відкриттів, хрестоматійних Васко да Гама, Колумба, Магеллана. Іменем «Астролябія» називали кораблі, острови, миси і затоки.

Що ж являє собою такий мудрий і універсальний прилад? Астролябія — кутомірний інструмент з круговою шкалою в 360° і алідадою (лінійкою). Алідада з двома візирями, тобто пристроями для візуального наведення астролябії на певну точку у просторі, обертається навколо осі по тому боці диска, де розташовані кутова шкала і календарі — сонячний, місячний та зодіакальний.

На іншому боці диска на ту ж вісь насаджена так звана «ґратка», яка є стереографічною проекцією на площину екватора північної півкулі небесної сфери, із зображеною на ній екліптикою з дванадцятьма зодіакальними сузір’ями і двома-трьома десятками найяскравіших навігаційних зірок.

Під ґратку підкладаються змінні кругові пластини — планісфери, на яких вигравійовані кола і пункти небесної сфери — також у стереографічній проекції. Кожна з планісфер розрахована на певну широту. Ґратка може обертатися навколо осі разом з алідадою або незалежно від неї, а планісфери, завдяки вирізу в них, якому відповідає виступ на корпусі, завжди залишаються нерухомими.

Якщо це все дуже складно для вас, то достатньо буде зрозуміти, що той бік астролябії, на який насаджені ґратка і планісфери, відповідає сучасній рухомій карті зоряного неба. З тією лише різницею, що, згідно зі стародавніми уявленнями, це зоряне небо з колом зодіакальних сузір’їв обертається навколо нерухомої земної тверді, а не навпаки.

І в усіх цих складнощах і тонкощах розміщення моделі світоустрою у предметі, трохи більшому за долоню, довелося розбиратися Сергію Шишкову, у минулому — механіку науково-дослідного корабля з красивою зоряною назвою «Ліра». Ліра — одне з найчарівніших сузір’їв. Мандрівник бачив зміну зірок над головою від заполярного Шпіцбергена до Фолклендських островів, що продуваються вітрами Антарктики. Щоб потім відтворити цю мудрість в латуні і в латині.

Астролябія виготовлена за технологіями і у стилі трьохсотрічної давності. На кільці астролябії в обрамленні вставленого в неї компаса розташувалися наяда і тритон. Під планісферою — довідковий матеріал про зірки і гравійований портрет «єретика» Миколи Коперника. По ребру астролябії вигравійована латинська мудрість, актуальна для всіх часів, особливо для нашого: «CAELUM NON ANIMUM MUTANT, QUI TRANS MARE CURUNT» — «Небо, але не душу міняють ті, які за море переїздять».

Підписав своє творіння майстер також латиною: «Fecit Sergius Pineus anno 97 Desemberi in Transrapidiae», що означає: «Зробив Сергій Шишков у грудні 97 року в Запоріжжі». «Пінеус» у вільному перекладі — прізвище майстра. «Трансрапідія» — в дослівному перекладі Запоріжжя. (Римляни традиційно іменували міста в жіночому роді, наприклад вічний Рим — ROMA).

Після астролябії, цариці старовинних астрономічних приладів, майстер «Сергіус Пінеус» виготовив ще рухому карту зоряного неба і декілька сонячних годинників різних конструкцій. Сонячний годинник — прилад для вимірювання часу, головна деталь якого, Сонце, віддалена від нас на 150 мільйонів кілометрів. Є конструкції горизонтальні, рівноденні, універсальні, кільцеві, аугсбурзькі, типу Батерфільд та інші. Всі прилади майстра Шишкова виконані в тому ж стилі, що і астролябія.

За допомогою старовинних приладів, які вимірюють час і простір водночас та роблять більш близьким і зрозумілим вічне небо над головою, відкривається ще одна грань дивовижного світу, що навколо нас. Це зрозуміло всім тим, кому дах часто замінює небо. Зірки над головою роблять наше життя цікавішим.

Юрій ВІЛІНОВ
краєзнавець
м. Запоріжжя